Що таке гістологічне дослідження?
Гістологічне дослідження – це морфологічне дослідження тканин чи органів, включає біопсію та дослідження операційного матеріалу. Біопсія – це морфологічне дослідження фрагментів тканини взятих від хворого з діагностичною метою. Дослідження операційного матеріалу – це дослідження тканини органу чи частини органу, видаленого під час хірургічної операції з лікувальною метою.
Гістологічне дослідження – інвазивний метод, тому застосовується у випадку коли захворювання вже розвинулось, чи є високий ризик його розвитку, проводиться лікарем морфологом. Методика дослідження складна й включає багато технологічних етапів, від яких залежить достовірність й повноцінність гістологічного заключення.
Для отримання максимально точного результату потрібні не тільки висококваліфіковані спеціалісти, але й лабораторія, обладнана надсучасним та якісним обладнанням. Саме тому, гістологічні дослідження достатньо дорогі.
Гістологічне (патоморфологічне) дослідження є «золотим стандартом» в діагностиці будь-якої хвороби, що обумовлено наступними об’єктивними причинами:
- уражену тканину можна оглянути безпосередньо, а не через товщу інших тканин, як при ультразвуковому чи рентгенівському дослідженні, й зробити це не тільки «на око», а на великому збільшенні під мікроскопом, на клітинному рівні;
- є чіткі критерії морфологічних змін, що розвиваються при різних захворюваннях, давно й детально описані в спеціальній літературі, що значно «полегшує життя» патоморфологу.
Однак, існує велика кількість передумов для помилок в морфологічному діагнозі:
- матеріал було забрано з більш «здорової» ділянки органу, залишаючи поза увагою сам патологічний процес;
- неадекватний забір матеріалу, наприклад: забирається не вся товща епітелію, чи епітелій без підлеглої тканини (при патології шийки матки), що не дозволяє оцінити вираженість процесу та глибину ураження;
- неадекватна обробка отриманого матеріалу (на лабораторному етапі);
- дослідження недостатньої кількості зрізів;
- неуважне дослідження чи недостатня кваліфікація лікаря морфолога, який повинен постійно самовдосконалюватись та головне, – йому повинно бути цікаво, бо робота морфолога дослідницька й багато в чому творча. Якщо цього нема, ймовірність побачити й правильно описати побачене дуже низька – «Чого розум не знає, – око не побачить»;
- відсутність взаємодії між лікуючим лікарем та лікарем-морфологом.
